Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження (арк. 34), тобто має право отримувати допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
22.08.07 вих.№10/4689 відповідач на заяву позивача вх.№ 260 від 16.08.2007 про проведення перерахунку допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку повідомив, що вирішення питання щодо виплати допомоги з 09.07.2007 в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для дітей до 6 років, можливо лише після приведення у відповідність з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007 нормативно - правових актів, що визначають порядок фінансування цих соціальних виплат. (арк.с.9).
Правовідносини сторін регулюються статтями 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» № 2811-ХІІ від 21.11.1992, в редакції, що діяла в спірний період, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006.
Частиною першою статті 5 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» № 2811-ХІІ від 21.11.1992 встановлено, що всі види державної допомоги сім'ям з дітьми, крім допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновителів, опікуна, піклувальника).
Статтею 13 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992, в редакції, що діяла в спірний період, встановлено, що право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за цим Законом має не застрахована в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування особа (один з батьків дитини, усиновитель, опікун, баба, дід або інший родич), яка фактично здійснює догляд за дитиною.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» № 2811-ХІІ від 21.11.1992, в редакції, що діяла в спірний період, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується щомісяця з дня призначення допомоги по догляду за дитиною по день досягнення дитиною вказаного віку включно.
Згідно частини першої статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» № 2811-ХІІ від 21.11.1992, в редакції, що діяла в спірний період, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей до 6 років.
Статтею 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 затверджено на 2007 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком до 6 років з 1 квітня у розмірі 463 гривні, з 1 жовтня - 470 гривень.
Відповідно до частини другої статті 56 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», здійснюється за рахунок коштів відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам у розмірі, що дорівнює різниці між 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90,00 грн. для незастрахованих осіб та не менше 23 % прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, для застрахованих осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі пункту 14 частини першої статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006 дію статті 12, частини першої статті 15 та пункту 3 розділу VIII «Прикінцеві положення»Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» зупинено.
Конституційний Суд України в своєму рішенні № 6-рп від 09.07.2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України «Про Державний бюджет України»інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України. Зазначеним рішенням визнані неконституційними положення, зокрема, абзацу третього частини другої статті 56 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»; пункту 14 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо встановлення розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян -таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для сімей з дітьми.
Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції «Кожна фізична ...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність.
Тому при розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - закону України, відповідно якому встановлена допомога з бюджету і який є діючим та Закону України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встанов ила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006, не можуть бути застосовані, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та нормам міжнародного права.
Оскільки правові положення, які передбачають виплату щомісячної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є чинними, тобто не скасовані, не змінені, позивач має право на її одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Право на отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, передбаченої Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» № 2811-ХІІ від 21.11.1992 (зі змінами та доповненнями) не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
За таких підстав висновок суду першої інстанції про задоволення позову відповідає як нормам національного законодавства, так і міжнародного, тому є правомірним.
Доводи апеляційної скарги про відсутність фінансових можливостей держави для здійснення виплат допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у встановленому діючим в спірний період законодавством розмірі є неспроможними, оскільки, з огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини та положення частини першої статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність, реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів та базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Посилання заявника апеляційної скарги на те, що спеціальний Закон, тобто Закон України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік, має перевагу перед Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992 (зі змінами та доповненнями), яким встановлений розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки звуження змісту та обсягу прав шляхом прийняття нових законів, внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Судова колегія вважає, що Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" не передбачено обмеження виплат наявністю певних коштів чи фінансування з бюджету. Крім того, ст.22 Конституції України не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, тому відсутність коштів на виплату допомоги не позбавляє особу, якої повинна бути здійснена виплата , права на отримання такої виплати.
Допомога позивачу, як матері дитини, що не досягла трирічного віку, підлягає виплаті враховуючи те, що право на отримання допомоги, передбаченої Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 державної допомоги по догляду за дитиною, в розмірі не менш прожиткового мінімуму, встановленого для дітей віком до 6 років за період [color=blue]з 1 січня 2007 року до 1 травня 2008 року.[/color]
З урахуванням вищевикладеного, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Київського району м. Сімферополя залишити без задоволення, а постанову Київського районного суду м. Сімферополя від 22 липня 2008 року у справі № 2а-73/08 - без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно з часу проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця.
Головуючий суддя підпис О.В.Кучерук
Судді підпис О.В.Дугаренко
підпис Т.Р.Лядова
З оригіналом згідно
Суддя О.В.Кучерук
Накатала жалобу на них. Будут новый иск подавать, гады 
ладно, сегодня пройдусь
